Історично склалося так, що люди використовували різноманітні матеріали як броню, щоб захистити себе від пошкоджень під час бою чи небезпечних ситуацій. Найдавніші обладунки та щити виготовлялися зі шкур тварин. З розвитком технологій метал також використовувався для виготовлення обладунків. Однак із винаходом вогнепальної зброї приблизно в 1500 році металева броня стала неефективною. Тільки кам'яні стіни та природні бар'єри забезпечували справжній захист від зброї.
М'яка броня
Одним із найперших зареєстрованих зразків м’яких обладунків є Стародавній Китай, де обладунки робили з шовку. Перше зареєстроване використання м’якої броні в Сполучених Штатах відбулося лише в кінці 19 століття. У той час військові вивчали можливість використання м’яких бронежилетів з шовку. Цей проект навіть привернув увагу Конгресу США після вбивства президента Вільяма Мак-Кінлі в 1901 році. Хоча ця м’яка броня виявилася ефективною проти куль із низькою-швидкістю (кулі зі швидкістю 400 футів на секунду або менше), вона не забезпечувала захисту від боєприпасів нового покоління для пістолетів.
Бронежилети
Наступним поколінням бронежилетів були балістичні нейлонові бронежилети, виготовлені під час Другої світової війни. Цей тип бронежилета в першу чергу призначений для захисту від осколків, але він неефективний проти більшості пістолетів і гвинтівок. Крім того, він громіздкий і громіздкий. Лише наприкінці 1960-х років були відкриті нові волокна, які зробили можливим сучасний знімний бронежилет. Національний інститут юстиції запустив дослідницьку програму з розробки стандартів ефективності, які визначають вимоги до балістичного захисту для поліцейських бронежилетів. Це дослідження швидко привело до відкриття нового матеріалу, який можна вплести в легку тканину з чудовою ударостійкістю.
